Константиновский городской комитет Коммунистической партии Украины

Партизанська боротьба проти німецько-фашистських окупантів на Київщині.Тематичне повідомлення другого секретаря Київського обкому КПУ В.В.Галицького

-
10:30
173
Партизанська боротьба проти німецько-фашистських окупантів на Київщині.Тематичне повідомлення другого секретаря Київського обкому КПУ В.В.Галицького

Продовжуємо знайомити відвідувачів нашого сайту з тематичними повідомленнями, які прозвучали на науково-практичній конференції, присвяченій Дню партизанської слави на тему: «Внесок партизан і підпільників України в Перемогу у Великій Вітчизняній війні (1941-1945 рр.)» від 19 вересня 2019 року,місто-герой Київ

Вашій увазі пропонується тематичне повідомлення другого секретаря Київського обкому КПУ, члена Президії Всеукраїнського громадського об'єднання «Інтелігенція за соціалізм» Галицького Володимира Віталійовича: «Партизанська боротьба проти німецько-фашистських окупантів на Київщині».

Шановні товариші!

За загальним визнанням, Велика Вітчизняна війна по праву називається всенародною. Безумовним підтвердженням цього є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок у перемогу над фашизмом.

Впродовж перших днів війни фашистам вдалося захопити значні території Радянського Союзу. На окупованих землях ворог будував системи всебічного матеріально-технічного забезпечення своїх військ, намагався широко та якісно використати захоплену радянську інфраструктуру та примусити населення до покірної рабської праці.

Водночас з перших днів окупації гостро постало питання протидії намірам фашистського керівництва. Найбільш повно питанням дезорганізації тилу ворожих військ мав відповідати широкомасштабний партизанський рух.

Слід зазначити, що перед Великою Вітчизняною війною, розглядаючи імовірність окупації противником частини території СРСР, радянським керівництвом вживався комплекс заходів із завчасної підготовки партизанського руху. Зокрема, облаштовувались схованки зі зброєю, боєприпасами, продовольством та матеріально-технічними засобами, а також готувались кадри для партизанських формувань. Проте напередодні війни було прийнято помилкове рішення про відмову від завчасної підготовки партизанського руху. Таким чином, на значній території, що була захоплена в результаті стрімкого просування фашистських військ на схід, формування партизанських загонів треба було починати з початку.

Зародження партизанського руху припадає на літо 1941 року. За вказівкою командування Червоної Армії та керівництва партійних органів, після відступу радянських військ на окупованих територіях залишався актив (як правило, з числа керівників партійних та адміністративних установ) для розгортання партизанської боротьби. Проте практичне формування партизанських загонів супроводжувалося значними труднощами. На початку війни партизанські загони діяли хаотично, були малочисельними та неорганізованими, погано озброєними, не мали засобів зв’язку та необхідних матеріально-технічних засобів.

Зважаючи на наявність значних проблем з організацією народного опору на окупованих територіях, радянське керівництво намагалось підняти населення на боротьбу із загарбниками. Вже 29 червня 1941 року у директивах з питань боротьби проти фашистської навали вказувалося: “На зайнятих ворогом територіях створювати партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з частинами ворожих військ, для розпалювання партизанської війни… У захоплених районах створювати нестерпні умови дляворога, переслідувати і знищувати його, зривати всі його заходи”.

18 липня 1941 року Центральний Комітет (ЦК) Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків ВКП(б) прийняв постанову “Про організацію боротьби в тилу німецьких військ”.

Першими розпочали бойову й диверсійну діяльність у ворожому тилу на київському напрямку (Київська область та Житомирська область) із середини липня 1941 партизанські загони, сформовані в Києві та області, а також ті, які прибули зі східного регіону, у т. ч. з Донбасу. Загальна чисельність цих формувань у липні-серпні 1941 складала до 6 тис. бійців.

На Київщині влітку і восени 1941р. діяло більш 20 партизанських загонів, що нападали на обози, штаби тилових частин і невеликі гарнізони. Особливо відрізнився загін під командуванням І.Ф.Боровика. Несучи великі втрати, загін зробив 700-кілометровий рейд по території Київської, Житомирської Чернігівської і Сумської областей.

Сміливі рейди проводили в липні — серпні 1941р. у прифронтових районах київські загони. Свої дії вони погоджували з операціями Червоної Армії і добивалися успіху, знищуючи ворожих солдатів і техніку. Однак у грудні 1941р. ці загони були розбиті.

У лівобережних районах київської області діяв Броварський загін під командуванням Г.Н.Кузьменко й А.М.Світличного, що нараховувало близько 170 членів. У вересні 1941р. вони звільнили 900 військовополонених.

Понад 30 боїв у тилу ворога провів з липня по вересень 1941р. Київський партизанський загін " Перемога чи смерть" під командуванням С.П.Осечкина.

Героїчно діяв Черкаський загін під командуванням Ф.Р.Савченко, що нараховувало 137 чоловік. Він нападав на обози і штаби ворога, розганяв поліцію і старост, організовував мітинги і збори.

Партизанські загони Київщини вже в 1941 р. провели понад 450 боїв, знищивши 5600 гітлерівців і багато техніки.

Найзначнішими партизанськими утвореннями на Київщини були з‘єднання партизанських загонів ім. М.С.Хрущова (командир Хитриченко І.О.) та партизанське з‘єднання №8 ім. В.І.Чапаєва (командир Примак І.К.).

Після визволення території Київської області від гітлерівців загони з‘єднання протягом жовтня-грудня 1943 р. було розформовано.

15 вересня 1943 Військова рада Воронезького фронту (пізніше — Перший Український фронт) затвердила розроблений УШПР план захоплення партизанами переправ через Десну, Прип'ять, Дніпро, надання допомоги радянським військам у оволодінні Києвом. Для участі в бойових діях передбачалося залучити 11 партизанських формувань (понад 17 тис. бійців), котрі мали на озброєнні 120 гармат і мінометів, 50 протитанкових рушниць, 500 кулеметів тощо. Для наступу на столицю України було сформовано 2 ударні групи партизанів (бл. 5 тис. бійців) під командуванням М.Наумова і О.Сабурова.

Однак реалізувати в повному обсязі зазначені заходи не вдалося. З огляду на затримку з постачанням окремі партизанські з'єднання не зуміли вийти у визначені оперативні райони, інші — були затримані німцями. До того ж загальмувався й наступ Червоної армії з Букриснького плацдарму. Лише кавалерійське партизанське з'єднання М.Наумова 24-25 вересня 1943 зуміло вийти в район на північ від столиці. До кінця жовтня партизани маневрували в районах станцій Спартак і Клавдієво, але під тиском противника були змушені відійти на Житомирщину.

Найбільш успішними виявилися дії партизанів у наданні допомоги рад. військам при подоланні водних перешкод. Починаючи з 19 вересня 1943, загони і з'єднання Чернігівщини і Київщини (І.Бовкуна, Ю.Збанацького, М.Таранущенка, І.Примака, В.Ушакова, І.Хитриченка, Д.Гарячого, С.Палехи та Г.Прокіна) організували за рахунок власних плавзасобів 25 переправ: 3 — на Десні, 12 — на Дніпрі, 10 — на Прип'яті. Поряд із цим партизани брали активну участь разом із військами в захисті захоплених плацдармів на правому березі Дніпра.

За цих обставин УШПР поставив перед партизанськими формуваннями завдання розгорнути бойові та диверсійні дії в оперативному тилу німецького військового угруповання, яке утримувало київський плацдарм. 9 жовтня 1943 р. у донесенні коменданта 585-го армійського району (4-а танкова армія) повідомлялося, що партизани, отримуючи постачання з повітря, готуються до ударів по німецьких військах на захід від Києва. В зв'язку з цим командування противника зажадало від своїх частин активними діями знищити останніх у зоні своєї дислокації (частина Житомирської області й Київська).

Після звільнення Червоною армією столиці України та з огляду на потужний контрнаступ вермахту на київському напрямку, який розпочався 13 листопада 1943 p., партизанські формування брали активну участь в оборонних боях радянських військ, які продовжувалися фактично до кінця грудня того ж року. При цьому варто відзначити захоплення учасниками руху Опору райцентру Ємільчине (з'єднання М.Наумова) й міста, і залізничної станції Овруч (з'єднання О.Сабурова). Військове командування високо оцінило дії партизанських загонів І.Діброва, М.Кришталя та інших командирів, які створили сприятливі умови для оволодіння частинами 5-ї гвардійської танкової армії (2-й Український фронт) містом та залізничною станцією Знам'янка (Кіровоградщина).

Партизанські загони і з‘єднання брали під свій контроль цілі території, вибиваючи звідти гітлерівців.

Так, більш 3-х місяців, до середини 1943р. утримували звільнену територію Вищедубечанського району Київської області загони Ю.О.Збанацького і С.Є.Науменко. На стику Київської і Чернігівської областей з Поліською областю Білорусії десятки сіл були під контролем загону Ф.В.Головача.

Восени партизанською зоною стало межиріччя Десни-Дніпра від Чернігова до Києва. Великий звільнений район виник у чотирикутнику Новоград-Волинський — Коростень — Київ — Житомир.

Партизанський рух мав інтернаціональний характер, згуртовуючи у своїх лавах представників народів Радянського Союзу, що боролися за свою спільну Батьківщину. Так, на Київщині діяв загін на чолі з казахським учителем Касимом Кайсеновим.

Але значення партизанського руху у ворожому тилу оцінюється не тільки безпосередніми втратами окупантів, оскільки воно виходить далеко за межі чисто воєнних операцій. На значній території, зайнятій фашистами, підривався, а то й зовсім ліквідовувався окупаційний режим. Надзвичайно вагомим було морально-політичне значення партизанського руху і підпілля.

Нинішні псевдоісторики, що мажуть дьогтем увесь радянський період, підняли свої брудні руки і на історію партизанського руху. Вишукуючи негативні моменти, без яких аж ніяк не могло обійтися в той складний і трагічний час, вони намагаються зобразити радянських партизанів як мародерів, ґвалтівників, боягузів і навіть людоїдів. У своїй писанині вони доходять до того, що цивільне населення страждало більше від партизанів, аніж від німців, що партизани зумисне провокували німців на каральні акції і т.д. Але дивують не дії цих іуд, що відробляють свої срібняки, а відсутність реакції спадкоємців захисників Радянської Вітчизни, в т.ч. тих, чиї батьки і діди боролися з фашистами в партизанських загонах. Невже вони згодні з тим, що їх пам‘ять їх предків обливають помиями?!

У зв‘язку з цим перед нами, комуністами, і всіма людьми честі, хто шанує історію свого народу і пам‘ять предків, стоїть одна з найважливіших місій: стати грудьми на захист історичної правди! Не дати націонал-олігархічному режиму остаточно одурманити підростаюче покоління, перетворивши їх на манкуртів. За нами — правда! А за правдою — перемога!


Источник: http://kpu.life/ru/94024/partyzanska_borotba_proty_nimetskofashystskyh_okupantiv_na_kyjivschynitematychne_povidomlennja_drugogo_sekretarja_kyjivskogo_obkomu_kpu_vvgalytskogo
Алексей
06:29
Видео-то есть?

Без видео как-то нонче плохо.
Всё сегодня нужно снимать на видео.
Загрузка...